Антуан Аржаковський, директор Інституту Екуменічних Студій (ІЕС), про І Екуменічний соціальний тиждень, що відбуватиметься з 9 по 15 червня у Львові.

  - Як виникла ідея проведення у Львові Екуменічного соціального тижня?

–Як і будь-яка гарна ідея: коли добрі гарні люди зустрічаються і поділяють думку. Тому ця ідея виникла з різних сторін. Одна сторона – це УКУ. Наш ІЕС є партнером Європейських соціальних тижнів. Я сам був у Франції і зустрівся з представниками цих різних Соціальних тижнів: Бельгії, Польщі Італії та інших – і бачив, якими динамічними, цікавими і активними є ці ініціативи, екуменічні і соціальні.
Інша сторона – мер Андрій Садовий вже давно знає, що Український кооперативний рух (УКР) – це дуже оригінальна модель – розвивався у 30-ті, і який він сам, через створення різних організацій, як «Самопоміч» наприклад, відновив в Україні. Тому зі сторони мерії, Андрія Садового і його помічників: Олекси Побурка, Лесі Федорович, Олени Голишевої, Юрій Наконечний –всіляко підтримують і допомагають нам. Ці люди готові працювати більше з недержавними соціальними організаціями, як УКУ і як соціальні організації Церков.
Третя сторона – Церкви, з якими ми зустрічаємося регулярно на наших екуменічних подіях разом з о. Борисом Гудзяком і ми знаємо, що, можливо, між собою у них можуть бути якісь незгоди, але в основному вони погоджуються. А основне це – «Подбай про ближнього» – ідея соціального служіння. І коли ці три сили погодилися на такий проет, тоді приєдналися інші організації: Всесвітня рада Церков, Папська рада «Справедливість і мир», Львівська обласна рада, Львівська облдержадміністрація, всі кредитні спілки і партнери, які зазначені, а також медіяпартнери, які з початку гарно відзивалися про ідею. Цей проект був би неможливий, якщо хача б одна зі сторі відмовилася від співпраці.

– Як ви думаєте, чуму досі не було таких тижнів?

– Україна мала дуже багатий досвід, що стосується соціально-екуменічних тижнів. Розвиток, який не є суто ліберальним капіталізмом, але не є і плановою економікаою. У 30-ті роки, особливо у Західній Україні, і на Сході (там, де Харків і поблизу) був дуже сильний кооперативний рух. Багато було кооперативних спілок. Вони пропонували модель розвитку, основану на християнські принципи, які не є конфесійними, не є власністю католицької чи православної церкви. Це християнські принципи: гідності кожної людини, солідарності. Сами вони є основою.

Україна з часів Другої світової війни не змогла розвивати власний шлях. З 1991, з набуттям незалежності, будує нову державу і спочатку були такі люди, як наприклад пан Володимир Сидоровський, голова кредитної спілки «Анісія», який з початку вирішив організувати свій банк, як церковна кредитна спілка. Але що відбулося? Люди не були готові. Потрібне навчання, потрібне моральне також навчання. Розумієте, щоб створити такий рух потрібно мати такі цінності, як солідарність, як повагу, як довіру, або як терпіння. Кредитні спілки, які виникли в Америці у 50-ті роки, тільки у 80-ті почали давати добрий прибуток.

Отже, поступово, з початку 90-х розпочалися ініціативи, проекти законів і так далі. І з 2005 року, після Помаранчевої революції … нова влада прийшла до Львова, до прикладу Андрій Садовий, які є молодим поколінням, яке багато подорожувало, було в Америці і бачило добрий приклад української діаспори, як все це добре розвивалося.

Я не українець, але вперше дізнався про УКР тільки два роки тому, коли я був в Америці і зустрівся з української діаспорою. І я був у такому захваті від того нагромадження досвіду, який там є, що я подумав, що справді є сенс запросити цих людей. В Україні зараз нестабільно. Добре, що є демократія, але зараз немає стабільності, щоб запропонувати на довгий час таку політику в економічній та соціальній сфері.
Аналогічно, що стосується церкви. Розумієте, важливо, щоб і церкви підтримали такий проект. Церкви у 90-ті повинні були захищати свою ідентичність. Комунізм впав і кожен говорить, що моє, а що твоє. Наприклад, щодо будівель. Зараз, цей процес закінчився. Можливо щоб люди зустрілися і могли спільно робити якийсь проект. Ось чому, мені здається, зараз є розуміння зі всіх сторін (з мерією, церквами, університетами, з медіяпартнерами) – це важливо зараз для України.

– Яку практичну користь для мешканців принесе Екуменічний соціальний тиждень?
– Я сподіваюся, що мешканці Львова радітимуть, що державні організації можуть співпрацювати з недержавними, що громадське суспільство існує, що церкви можуть працювати разом. Це подає великі надії. І людям потрібно зрозуміти, що життя не просте, але головне – мати надії, що краще майбутнє може бути. І коли церкви погоджуються робити спільний проект – це подає великі надії.

Мешканці зможуть бути на багатьох культурних заходах: фотовиставці, молодіжному концерті, кіно, в театр, і так дальше. Це все безкоштовно, і ми сподіваємося, що так вони одержать не лише задоволення, а й зрозуміють як вони робити такі прекрасні проекти.
Для інтелектуалів, журналістів, для професорів буде академічна конференція, яка дуже потрібна для розуміння УКР і там буде експертна комісія, яка пропонуватиме конкретні дії для України сьогодні.
Соціальні організації, зможуть побачити західних потенційних партнерів, які можуть передати свій досвід. Які зможуть, я сподіваються, і фінансувати те, що роблять. Ці соціальні організації матимуть трибуну, щоб представити свою роботу.

Думаю, що люди будуть задоволені бачити, що є такий УКУ, і такий ІЕС, які роблять добру справу, добрі проекти. Вони побачать, що в нас найкраща бібліотека релігійної літератури в Україні.

– Вчора ви говорили про конкретні дії від французької влади, зокрема від президентів, які були на таких же тижнях у Франції. Яких дій очікуєте від української, зокрема львівської, влади ви очікуєте?
– Важливим є те, що будуть люди говорити під час конференції, що соціальні організації скажуть, що церкви скажуть. Це форум, це місце, де можна толерантним способом обмінятися думками і знайти консенсус. У нас вже створилася експертна комісія з людей з різних закладів, з мерії, області, університету, з різних інститутів. Ми зустрічаємось і працюємо над одним документом, який робив би під час соціального екуменічного тиждень конкретні пропозиції. Наприклад, що стосується податкової політики щодо недержавних соціальних організацій є конкретні кроки, які влада могла б робити, які будуть корисні всім для соціальним огранізаціям і для держави. Щоб економіка розвивалася і була справедливішою.

– Що корисного кожен мешканець Львова може взяти для себе?
– Львів – місто з добрими культурними традиціями. Традиційно інтелектуальне, університетське, відкрите на Європу. Тому, мені здається, що кожен мешканець Львова буде зацікавлений осмислити важливістьУКР.
Україна постійно говорить про Європу, про важливість інтеграції в Європу. Це добре. Я сам багато чого роблю, щоб організувати проекти з багатьма європейськими університетами. Але Європа – це місце, де розвиваються ідентичності. Україна знайде своє місце в Європі, коли побаче себе, що таке Україна. Вона деколи не бачить своїх багатств. І те багатство, яке є в Україні – це український кооперативний рух – ідея консолідації суспільства, бажання працювати разом, навіть якщо є якісь непорозуміння. Це звучить дещо ідеалістично, але якщо ви дивитися на всю історію України, ви бачити, що Західна Україна – це те місце, де були проти розколу у ХVІ ст., де православні і католики хотіли жити разом довше, ніж всі інші православці церкви. Це місце зустрічі. Так, що це справді є великим капіталом, який не завжди оцінюється. УКР – це такий величезний капітал, який треба оцінювати, який буде цікавим для Європи.

Приїжджають Мішель Комдесю, президент Соціальних тижнів Франції, екс-генеральний секретар Міжнародного валютного форду, Жанев’єв Гедан, директор Соціального департаменту Паризької Міської Ради, багато гостей з Америки і інших країн. Вони зацікавлені цим українським кооперативним рухом.
Сьогодні криза капіталізму у світі. Ви бачите, які є ціни на нафту, які проблеми кредитування в Америці, проблема долара, який падає – є велика соціально-економічна криза. Мені здається, що сучасні економісти пропонують інший шлях, який базується на принципі УКР – це мікро кредит, про який говорить Мухамет Юнус, нобелівський лауреат, це ідея солідарності суспільства. Це ті принципи, які є в соціальній доктрині християнських церков. Важливо, що зараз всі розуміють, що можливо мати ефективний соціальний проект, коли всі церкви погоджуються працювати разом.
Думаю, що кожен львів’янин, зацікавиться не тільки культурним екуменічним фестивалем, не тільки присутністю дуже добрих людей, які щодня тяжко працюють у цих соціальних організаціях. Вони також відкриють важливість їхнього минулого, їхньої ідентичності, важливість кооперативного руху для України, для Європи, для світу.

– Чим цей тиждень буде корисним для громадських організацій міста?
– Громадські організації потребують живого громадянського суспільства – це дуже важливо для держави і, передовсім, для мерії. Розумієте, це не робота мера займатися моральними указами. Він не може підписати указ про те, що хоче, щоб завтра кожен мешканець його міста любив один одного. Тому йому вигідно коли соціальні організації, церкви, університети між собою працюють і говорять до мера: «Приходьте до нас! Ви нам допоможете і ми всі разом будемо мати один лозунг: «Подбай про ближнього!». Це прекрасно, коли Ющенко звертається до народу і говорить: «Христос воскрес!». Але ще краще, коли соціальні організації разом відповідають: «Так!» Воістину воскрес!». Деякі з нас не вірять у Бога, не вірять у воскресіння Ісуса Христа, але ми хочемо діяти так толерантно і відкрито, щоб кожен почував себе добре на конференції, під час навчання, на фестивалі. Щоб це було на радість і на користь всім.

– Ви не боїтеся, що цей захід перетвориться на РR-компанію для багатьох знаменитостей, які будуть задіяні?
– Ну, РR-компанії – це дуже добре, коли добрі принципи передаються. Мені дуже приємно, що приїжджає пан Стретович, голова християнської демократичної партії, якщо через нас він може робити конкретні пропозиції як покращити соціальну політику в Україні. І теж щодо для пана Мірошниченка депутата від Партії Регіонів. Навпаки, мені дуже подобається, що буде РR-компанія. Але всі погодилися, що наш спільний лозунг – це «Подбай про ближнього!».

– Добавлю, що мала на увазі, що коли після заходу слова залишаться словами, – ви дуже розчаруєтеся?
– Розумієте, я дуже вірю у сили істини, правди. Помалу все йде вперед, але – істина вічна. Зараз добрий період, коли істина може розвиватися. Ми вирішили, всі організації погодилися, продовжувати традицію екуменічних соціальних тижнів. Так, що ми будемо нагадувати людям про що ми говорили. Ми не просто будемо збирати людей, говорити до побачення і потім говорити про інше. Це проект, який ми давно мріяли зробити, який робимо, який ми не забудемо завтра. Я розумію, щоб розвивати РІRкомпанії не на один тиждень, а на цілий рік, треба бюджет, а бюджет ми не маємо поки що. Але це на користь політиків, церков, всіх учасників продовжити те, що вони почують під час тижня.
Якщо один політик прийшов, побачив, що є консенсує навколо, скажемо, принципу субсидіарності, який розуміє його так, як його розумієть християни, а не як розуміє зазвичай політики. Субсидіарність – це складне поняття. Якщо один тиждень ми розуміємо, що під ним розуміє церква, і розуміємо як це добре, як це ефектино (без цього не убло б Європейського союзу), тоді ми знайшли якусь істину. Це на користь цього полтика постійно працювати, розвивати цю істину, тому що він це зрозумів і може переконувати інших людей. Так, я думаю це буде приклад, який допоможе розвиватися.
Є проект, щоб розвивати соціальний тиждень у Києві у листопаді цього року. Думаю, що і інші міста будуть зацікавлені це робити.

– Це буде другий екуменічний тиждень в Україні?
– У Києві?
– Так.
– Такого ж масштабу?
– Думаю це треба звернутися до організаторів. До Лесі Коваленко, яка цим займається. Це буде інший проект і масштаб не важливий. Важливо співпраця церков, співпраця державних соціальних організацій. Щоб було бажання співпрацювати з європейськими організаціями. Щоб було бажання мати натхнення від принципів християнської соціальної доктрини, щоб працювати з сучасними політиками, журналістами, бізнесменами, культурними діячами. Всі ці принципи матимуть місце у Києві. Це найголовніше.

– Якщо звернутися до вашого досвіду у Франції, чи маєте ви практику співпраці не лише з іншими конфесіями, але й з іншими віросповіданнями?
– Це гарне питання. 21–23 листопада 2008 року у Франції буде організований соціальний тиждень присвячений релігії «Надія чи небезпека». І на ций тиждень запрошений, наприклад, Мустава Шериф – це мусульманський вчений. Буде спільна дискусія між католиками, православними, агностиками, атеїстами, протестантами, євреями навколо теми тижня. Це місце міжрелігійного діалогу із сучасним суспільством і це питання, яке зараз дуже важливе. Тому, я думаю, що колись ми зможемо і в Україні з цього приводу спеціально організувати соціальний тиждень.

Наталія Лех
студентка МПЕН
Розмова відбувалася 23 травня 2008 року