Відкрита дискусія "Відповідальність vs популізм", Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий
Сучасний популізм - це щось більше, ніж просто демагогія політиків. Дослідники популізму, такі як Кас Мудде (Cas Mudde), називають його “тонкою” (thin-centered) ідеологією. Це означає, що популізм може бути і лівим, і правим, і, навіть, центристським. Але в його основі завжди лежить одне й те саме - розділення суспільства на дві антагоністичні групи: “чесний народ” (pure people) і “корумповані еліти”. А також уявлення, що демократія полягає у “виконанні волі народу” обраними політиками. Граючи на цьому розділені, підігріваючи страхи і образи своїх виборців, популісти перемагають. За останні 20 років популістські партії потроїли свою підтримку в Европі. З маргінальної сили вони стали частиною політичного істеблішменту, а в деяких країнах (Польща, Угорщина, Україна) стали правлячими. Sports Shoes | Zapatillas Running - Ofertas para comprar online y opiniones
Хто є виборці популістів? Дослідження показують, що це погано освічені люди, яким доводиться багато і тяжко працювати. Вони не задоволені своїм становищем, не довіряють “традиційним” політикам і погано розуміють їхні меседжі.
Загалом цей тип громадян добре описаний Хосе Ортегою-і-Гассетом. Сучасні дослідники називають його “емансипованим” виборцем, якого характеризує завищена критичність до політиків, уявлення про себе як про добре обізнану в усьому особу, яке, натомість, не відповідає дійсності. Легко можна побачити, що маємо тут справу з тим, що в психології називають інфантильною поведінкою. А, отже, популізм має дві складові - з одного боку безвідповідальних політиків, які йдуть на обман виборця, а з іншого - безвідповідальних виборців, які бездумно і іраціонально розпоряджаються правом голосу.
Відтак, коли ми кажемо про проблему популізму, то можемо побачити, що він є кризою самої електоральної демократії, яка полягає у безумовному загальному виборчому праві, але без обов’язків відповідального вибору. Тому, як ефективний можливий розв’язок, деколи пропонують запровадження певних цензів у виборчому праві - ідея, на загал, мабуть утопійна в реалізації (принаймні, у середньостроковій перспективі).
Та, водночас, криза популізму є кризою самих ліберальних цінностей. Які, наче персонаж з реклами різдвяного шопінґу Санта Клос, втратили свій первинний зв’язок з першоджерелом - християнством. А відтак, втратили і свій сенс. Адже, те, що має ціну, не може бути цінністю. Тому я бачу розв’язання проблеми популізму, який є лише симптомом, а не хворобою, у подоланні, в першу чергу, дисбалансу між поняттями свободи і відповідальності, безконечного егоцентризму людини “пермісивного” суспільства і християнської ідеї жертовності. Досягти цього неможливо без інтелектуальної і моральності чесності в питаннях, що є найбільш драстичними для суспільства. Адже популізм, попри те, що дає хибні відповіді, задає правильні питання. Вказує на реальні проблеми, які вимагають відвертого і щирого обговорення.
І, маю, надію, що Церква може і повинна стати прикладом такої безвідносної правди в добу пост-правди і морального релятивізму.
