Світлана Романко, керуюча директорка 350.org у регіоні Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії, кандидатка юридичних наук, експертка з екологічного та кліматоохоронного права Міжнародної Академії екологічного права МСОП ООН в часі 13-го Екуменічного соціального тижня "Почути крик Землі: інтегральна екологія в дії".

Нафту, вугілля та газ ми використовуємо всього 200 років, але це веде нас до кліматичної кризи, наслідки якої будуть катастрофічними Для того, щоб середня глобальна температура зростала нижче 1,5 °C для цілей Паризької угоди, нам потрібно перестати використовувати викопне паливо і залишити до 80% його запасів у землі. Саме для цього і для побудови нової, кліматично нейтральної економіки нам потрібно створювати власний Зелений курс, беручи за основу ЄЗК.

Європейський Союз невипадково сформував потребу у новому зеленому курсі у відповідь на всі основні кліматичні ризики у таких сферах як енергетика, економіка, охорона довкілля і використання природних ресурсів, забезпечення цілей сталого розвитку та рівних базових умов суспільного добробуту.

Викопне паливо як коріння проблеми, а зміна клімату як наслідок шкодять усім цим сферам. Спалювання викопного палива спричиняє 90% усіх викидів вуглецю від людської діяльності , а також:

Забруднення повітря, яке пов'язане зі збільшенням респіраторних захворювань та скороченням тривалості життя. Підкислення вод морів та океанів, що впливає на життєві цикли морських організмів. Океан поглинає тепло від викидів викопного палива, внаслідок чого підвищується глобальна світова температура та гинуть коралові рифи.

Знищення біорізноманіття та вплив на земельні ресурси. Буріння свердловин, трубопроводів та переробних споруд для нафтогазової промисловості істотно порушує та часто знищує середовища проживання об'єктів тваринного світу, флору та унікальні природні ландшафти, зменшує кількість та доступ до земельних ділянок, у тому числі для потреб сільського господарства чи рекреації.

Транспортування викопного палива пов’язане зі значними екологічними ризиками від спалювання дизельного палива, розливів нафти, витоків горючого природного газу.

Зміну кліматичних умов та пов’язану з ними кліматичну, соціальну і економічну несправедливість : втрату доступу до питної води, санітарії та гідних життєвих умов, кліматичну міграцію, втрату джерела доходу і майна, нестачу продовольства та занепад традиційного сільського господарства, зростання бідності та втрату робочих місць, зростаючу потребу у адаптації до змін клімату та захисту від частих і сильних стихійних лих, нестачу фінансування кліматичної сфери.

Відмова від викопного палива можлива через вплив на такі сфери:

Політична воля, політичні рішення та вимоги електорату до кандидатів на виборах, діючого уряду, Президента та Парламенту. Без колективних політичних дій та тиску на парламент і уряд по скороченню викидів у корпоративному, національному та глобальному масштабах досягнути переходу від викопних джерел енергії до відновлюваних неможливо. Порядок денний для депутатів по відмові від викопного палива, переходу на відновлювальну енергетику, енергоефективність, розвиток громадського транспорту та вимогу розробки комплексного Зеленого курсу із запитаннями, протестами, петиціями, повідомленнями в соціальних мережах, інтерсекторальна адвокація громадських організацій та їх коаліцій - це способи, якими може відбутись невідкладна соціальна та “зелена” трансформація.

Припинення субсидування, кредитування і інвестування у індустрію викопного палива. За даними МВФ, вугільна, нафтова та газова промисловість отримують фінансування у розмірі 5 трильйонів доларів на рік та 10 мільйонів доларів на хвилину. Прямі субсидії на споживання викопного палива вдвічі перевищують субсидії на відновлювані джерела енергії, що, на думку МЕА, значно ускладнює завдання подолання кліматичної кризи. Країни “Великої двадцятки” ще в 2009 році обіцяли припинити субсидування викопних галузей, але на сьогодні ще більше дотують викопне паливо і особливо інтенсивно - у часи пандемії. В Україні держава роками субсидує збиткові вугільні шахти та підтримує олігархізацію сфери викопного палива, а також нехтування такими підприємствами базових вимог по моніторингу та звітності за викиди парникових газів.

Скорочення попиту на енергію з викопних видів палива та економічний тиск на виробників. Українські вугільні ТЕС, які виробляють ½ всієї електроенергії для внутрішнього ринку, є найбільш брудними в світі, а енергія з них відповідно найдорожчою. З 2015 року будівництво нових вугільних ТЕС у світі загалом скоротилося на 84%, бо перестало бути економічно вигідним, але в Україні нафта, вугілля та газ і далі на рівні уряду вважаються основними перспективними ресурсами. Потрібна інформаційна робота зі споживачами енергії викопного палива по пошуку альтернатив, зокрема переходу на енергію з відновлюваних джерел, енергоефективність та подолання енергетичної бідності. Також громадські рухи можуть чинити соціальний та політичний тиск на державного регулятора та виробників енергії з викопного палива по просування переходу до “зеленої” економіки та енергії з відновлюваних джерел.

Україна тільки долає непростий шлях до створення СТВ відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС, комбінованою із податком на викиди вуглецю. Викиди вуглецю на одиницю продукції в Україні втричі більші, ніж у країнах ЄС і скоро виробникам потрібно буде платити немалі кошти за можливість експорту такої продукції податок у бюджет ЄС. Податок на викиди вуглецю змушує підприємства враховувати збитки, спричинені зміною клімату, у своїх бізнес-планах, скорочувати викиди та використовувати чисті технології. Проте додаткові витрати на викиди вуглецю в одній країні можуть спонукати бізнес розміщувати підприємства в інших. Щоб запобігти цьому, Європа і вводить транскордонний вуглецевий податок.

Уловлювання та захоронення СО2 від спалювання викопного палива. Без податку на викиди вуглецю підприємства поки не мають економіко-правового стимулу розробляти та впроваджувати нові технології уловлювання вуглецю. Ці технології є малодослідженими та дорогими, але мають майбутнє. Організації з США та Європи узагальнили перспективи нового ринку, оцінивши десяток способів уловлювання CO2, його переробки та використання і впевнені, що ця індустрія повинна стати однією з ключових у світі.

Врахування, вимірювання та звітування кліматичних ризиків у господарській діяльності. Світові ринки все ще не мають обов'язкових, порівнянних даних на рівні компаній для вимірювання ризиків, спричинених кліматичною кризою як сукупності гідрометеорологічних небезпек і небезпечних кліматичних змін. У відповідності до звіту Global Risks report 2020, в цьому році зростуть такі ризики, як економічна конфронтація, екстремальні погодні явища (спека), знищення природних ресурсних екосистем та інші. Проте в основі усіх кліматичних ризиків лежить політичний ризик кліматичного апартеїду, коли тільки заможні люди у кліматично благополучних регіонах отримають доступ до недорогих чистих енергоносіїв, зелених насаджень та безпеки від кліматичних катастроф.

Місцеве кліматичне лідерство громад та громадян у досягненні цілей “Зеленого” курсу. "Зелений курс" у містах — це дорожня карта місцевих реформ задля подолання кліматичної кризи та соціальної несправедливості. Такими документами у містах можуть бути кліматична стратегія, план дій сталого енергетичного розвитку та клімату, місцева програма енергетичного переходу та адаптації до зміни клімату, стратегічна оцінка потенціалу переходу на енергію з відновлюваних джерел, моделювання можливих сценаріїв енергетичного переходу. Курс має ставити керівництво країни, але без керівництва міст він не буде реалізований. Міста можуть мати більш амбітні цілі, ніж країна, вони тоді потребують державної підтримки і стають каталізаторами національних змін та реформ.