Володимир Шеремета, голова Бюро з питань екології УГКЦ.

Вступ

Людство знаходиться нині перед глобальними соціально-екологічними викликами. Виснаження природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, брак доступу до питної води, знищення лісів, втрата біорізноманіття, кліматичні зміни, деградація екологічних систем - усе це лише деякі із симптомів сучасної екологічної кризи. Антропогенний вплив на довкілля не має аналогів в історії і за принципом бумеранга повертається до людини, загрожуючи її здоров’ю та життю, негативно впливаючи на суспільний добробут сучасників і прийдешніх поколінь.

Актуальні спроби вирішення екологічної кризи здебільшого спрямовані на подолання наслідків, а не на усунення причин і мають поверховий характер. Бракує системного підходу, консолідації зусиль на стійкій основі та послідовності дій.

У цьому контексті постає нагальне питання пошуку відповіді на питання: яким чином людство може врятувати свій спільний дім – планету Земля й досягнути цілісного розвитку задля побудови гармонійного й справедливого суспільства.

Важливим внеском у цьому процесі є енцикліка папи Франциска “LaudatoSi – Славен будь: про турботу за наш спільний дім”, яка містить вчення про цілісну екологію як ключ до подолання сучасної екологічної кризи.

Володимир Шеремета, голова Бюро з екологічних птань УГКЦ.

Вступ

Дякую за можливість поділитися своїми роздумами щодо ролі Церкви задля збереження нашого природного спільного дому. Мій внесок буде передусім практично орієнтований і у великій мірі основуватися на практиці – досвіді екологічного служіння Української Греко-Католицької Церкви.

Папа Франциск навчає в енцикліці LaudatoSi, що в контексті глобальної екологічної кризи (1 розділ) задля порятунку спільного дому необхідним є глобальне екологічне навернення і спільні ефективні дії (219) на засадах цілісної екології (4-6 розділ).

Особлива компетенція та відповідальність при цьому належить Церкві, яка має сприяти екологічному наверненню, що починається з навернення серця – з навернення до Бога яке має носити цілісний характер і виявлятися також переміні свідомості, екологічних чеснотах і нових екологічних стилях життя та ставлення до навколишнього середовища.

У християнських церквах все частіше чуємо голос на захист довкілля. відповідальність за природу стає одним із принципів соціальної доктрини Церкви. У різних Церквах стартуються різні освітні, молитовні та практичні ініціативи. Маємо також низку позитивних екуменічно-екологічних прикладів. Це і екуменічно-екологічний круглий стіл 2009 р. «Екологія життя», проведений на базі Мінприроди, який мав за мету популяризувати впровадження Дня молитви за збереження створіння, яким УГКЦ долучилась до відповідної ініціативи Вселенського патріархату. Це і конференція у 2010 «Духовність як основа екологічної культури та відповідальності», це звісно також і міжнародна науково-практична екологічно-екуменічна конференція «Laudatosi: екологічний внесок для сталого розвитку суспільства» у грудні 2019 р.

Світлана Романко, керуюча директорка 350.org у регіоні Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії, кандидатка юридичних наук, експертка з екологічного та кліматоохоронного права Міжнародної Академії екологічного права МСОП ООН в часі 13-го Екуменічного соціального тижня "Почути крик Землі: інтегральна екологія в дії".

Нафту, вугілля та газ ми використовуємо всього 200 років, але це веде нас до кліматичної кризи, наслідки якої будуть катастрофічними Для того, щоб середня глобальна температура зростала нижче 1,5 °C для цілей Паризької угоди, нам потрібно перестати використовувати викопне паливо і залишити до 80% його запасів у землі. Саме для цього і для побудови нової, кліматично нейтральної економіки нам потрібно створювати власний Зелений курс, беручи за основу ЄЗК.

Європейський Союз невипадково сформував потребу у новому зеленому курсі у відповідь на всі основні кліматичні ризики у таких сферах як енергетика, економіка, охорона довкілля і використання природних ресурсів, забезпечення цілей сталого розвитку та рівних базових умов суспільного добробуту.

Викопне паливо як коріння проблеми, а зміна клімату як наслідок шкодять усім цим сферам. Спалювання викопного палива спричиняє 90% усіх викидів вуглецю від людської діяльності , а також:

Забруднення повітря, яке пов'язане зі збільшенням респіраторних захворювань та скороченням тривалості життя. Підкислення вод морів та океанів, що впливає на життєві цикли морських організмів. Океан поглинає тепло від викидів викопного палива, внаслідок чого підвищується глобальна світова температура та гинуть коралові рифи.

Міжнародна конференція «На сторожі Божого скарбу: сталий розвиток та збереження творіння» в рамках 13 Екуменічного соціального тижня на тему «Почути крик землі: інтегральна екологія в дії».

ІНСТИТУТ ЕКУМЕНІЧНИХ СТУДІЙ

Львів, 07.10.2020

«Інтегральна екологія в Laudato si’»

Вступ:

Шановний Президенте, отче д-ре Іване Дацько, шановний Директоре, д-ре Павле Смицнюк, високоповажні професори та співробітники цього поважного Інституту екуменічних студій: я хочу висловити свою вдячність за це запрошення та молитовні побажання всієї нашої Дикастерії за дуже успішну конференцію на найбільш актуальну сьогодні тему.

Для того, щоб оцінити інтегральну екологію, як про неї навчав Папа Франциск у Laudato si’, я запропоную сьогодні свої спостереження у трьох частинах:

1. Озираючись назад, я хотів би коротко оглянути католицьке соціальне вчення та те, як воно говорить про довкілля у повному його розумінні. Оскільки, як ми знаємо, автентичне вчення має дуже довгий родовід. Церква завжди розмірковує про дар віри і застосовує його до мінливих обставин історії. Я буду брати цей матеріал з понтифікатів блаженного Павла VI, святого Івана Павла ІІ та папи емерита Бенедикта XVI. Всі ці Святі Отці зробили значний внесок у поглиблення розуміння взаємозв'язку природної та людської екології.

2. Я представлю короткий внесок, який Папа Франциск зробив до спадщини Церковного вчення про природну та людську екологію.

3. Нарешті, звернувшись до Laudato si’, ми зможемо оцінити його вчення про інтегральну екологію з усією її сучасною актуальністю та невідкладністю.

Екологія в соціальному вченні Церкви

Виступ в часі 13-го Екуменічного соціального тижня "Почути крик Землі: інтегральна екологія в дії", 7 жовтня 2020 року.

І Вступ

Дозвольте мені повернути вас у подорож по історії сотворення. Всякий раз, коли ми замислюємось про історію створення, представлену в книзі Буття, ми, як правило, ігноруємо наш зв’язок із навколишнім середовищем. Можливо, це природна реакція - або, можливо, це ознака зарозумілості, - але ми часто надмірно наголошуємо на сотворенні людини "на образ Божий" (Бут. 1:26) і не помічаємо сотворення людини з "пороху землі" (Бут. . 2: 7). Все-таки наша “небесність” не повинна затьмарювати нашу “земність”. Більшість людей забувають, що ми, люди, не отримали собі окремого дня в Бутті. Насправді, ми поділили шостий день із плазуючими речами світу (Бут. 1: 24-26). Існує тісна єдність і наступництво, які ми поділяємо з усім Божим творінням; дуже корисно - і смиренно - згадувати про цю істину.

Звичайно, останнім часом нам було болісно нагадано про цю істину із вимиранням флори та фауни, зниканням ґрунтів та лісів, а також забрудненням повітря та води. Однак наша турбота про навколишнє середовище не є результатом будь-якого поверхневого чи сентиментального романтизму. Це виникає завдяки нашим зусиллям шанувати і ставитися з повагою до Божого творіння. Це спосіб звернути увагу на «сум землі» (Осія 4,1-3) та «стогін творіння» (Рим. 8, 22).

ТУРБОТА ПРО ТВОРІННЯ ТА ЕКУМЕНІЧНИЙ ДІАЛОГ

Православна перспектива

З Пітером Кардиналом Тарксоном, Проф. Юрґеном Мольтманом та іншими.

(7 жовтня 2020 р.)

Перш за все, хочу подякувати організаторам цього Екуменічного соціального тижня та екологічного вебінару. Для мене є великою честю долучитися до кола таких поважнихколег.Дозвольте мені почати з зізнання: екуменічна подія, така, як оця, в жодному разі не є ані співпадінням, ні випадковістю. Я прийшов до висновку, що у наших відносинах зтворінням ми покликані берегти і підтверджувати наш взаємозв’язок з рештою світу. Це є власне те, що я б назвав екуменічним імперативом у турботі про творіння. Тому що це відчуття взаємозв’язку нагадує нам, що земля об’єднує всіх нас - перед і поза будь-якими доктринальними, політичними, расовими чи іншими відмінностями.Ми можемоподіляти, чи не поділяти релігійні принципи, мати різне етнічне походження чи політичні переконання. Але ми, безперечно, поділяємо той самий досвід землі: повітря, якимми дихаємо, воду, яку ми п'ємо, і землю, якою ми ступаємо - хоча і не завжди в однаковій мірі чи по-справедливості. Завдяки якомусь таємничому зв’язку, який ми не завжди розуміємо, земля нагадує нам про наш взаємозв’язок. Сила екуменізму або екуменічного діалогу полягає в тому, що ми починаємо відкриватися поза себе і своїми близькими, поза своїми громадами та нашими церквами. Такимчином ми навчаємось розмовляти мовою турботи та співчуття. Таким чином ми надаємо пріоритету солідарності та служінню. І в цьому відношенні турбота про творіння має життєво важливий екуменічний вимір, оскільки вона ставить нас, розділених християн та поодиноких віруючих, перед спільним завданням, яке ми неминуче повиннірозв'язати разом. Як заявив Вселенський патріарх Варфоломій у своїй енцикліці від 1 вересня цього року: "Очевидно, що цілісність природного середовища є спільноювідповідальністю всіх жителів землі".